Видавництво MÖREL з гордістю представляє найважливішу на сьогодні ретроспективну книгу, присвячену українському художнику Борису Михайлову (народився 1938 року в Харкові).

Вважається одним із найвпливовіших сучасних художників Східної Європи, він понад п'ятдесят років розробляє низку експериментальних фотографічних робіт, що досліджують соціальні та політичні теми.

Новаторська практика Бориса Михайлова охоплює документальну фотографію, концептуальні роботи, живопис та перформанс. З 1960-х років він створює зворушливий літопис бурхливих змін в Україні, що супроводжували розпад Радянського Союзу, та катастрофічних наслідків його розпаду.

У надзвичайно багатому корпусі робіт, який не піддається категоризації, Михайлов руйнує візуальні коди. Винаходячи власну художню мову в серіях, що надзвичайно різняться за технікою, форматом та підходом, він свідчить про суворі соціальні реалії та абсурд свого часу.

Поєднуючи гумор і трагедію, Борис Михайлов невпинно захищає художню свободу як засіб опору. Завдяки своєму безкомпромісному трактуванню суперечливих тем він демонструє підривну силу мистецтва.

Понад півстоліття він є свідком впливу радянської системи на свою країну, створюючи складну та потужну фотографічну розповідь про сучасну історію України, яка у світлі поточних подій є ще більш зворушливою та повчальною.

Від "blaue horse" до наших днів 1965-2022

Опубліковано з нагоди великої ретроспективи Бориса Михайлова в MEP, Париж
Книга об'єднує 27 проектів Михайлова за останні 57 років.

Тісно співпрацюючи з Борисом та Вітою Михайловими над дизайном та редагуванням книги, ми включили понад 3000 слів у цитатах, що дають унікальне розуміння кожного проекту, методології та філософії Бориса.

Другий буклет з есе, написаними Саймоном Бейкером (директором MEP, Париж), Лорі Гурвіц (куратором виставки) та художницею Лі Ледар (художницею та другом Михайлових), доповнює основну книгу. Також до цієї роботи входять переклади серії «В’язкість» та «Незакінчена дисертація».

Про художника:

Борис Михайлов, народжений у 1938 році в Харкові, Україна, за освітою інженер, є фотографом-самоучкою. На початку своєї кар’єри йому подарували камеру, щоб задокументувати державний завод, де він працював; він використовував її для фотографування оголеної дружини. Він проявив їх у лабораторії заводу та був звільнений після того, як їх знайшли агенти КДБ.

Сьогодні його вважають однією з найважливіших постатей на міжнародній мистецькій сцені, він отримав багато престижних нагород, серед яких премію Goslar Kaiserring Award 2015 року, премію Citibank Private Bank Photography Prize (тепер нагорода Deutsche Börse Photography Foundation Award) у 2001 році та премію Hasselblad Award у 2000 році. Він представляв Україну на Венеційській бієнале у 2007 році та знову у 2017 році.

Його роботи виставлялися на провідних міжнародних майданчиках, включаючи Tate Modern у Лондоні, MoMA у Нью-Йорку, а нещодавно – у Berlinische Galerie та C/O Berlin у Берліні, Pinchuk Art Center у Києві, Sprengel Museum у Ганновері та Staatliche Kunsthalle у Баден-Бадені.

Борис Михайлов представлений у Парижі галереєю Suzanne Tarasieve. Він також виставляє свої роботи в галереї Sprovieri у Лондоні, Guido Costa Projects у Турині, Barbara Gross у Мюнхені та galerii Barbara Weiss у Берліні.

Він живе між Берліном та Харковом зі своєю дружиною Вітою.

Особливість Бориса Михайлова як «букмейкера» полягає в тому, що він мислить і розвиває фотографію в послідовностях, у просторах і розрізах, у формах її монтажу.

Розглядаючи його книги та чернетки книг як єдине ціле, що часто існує лише в одному оригінальному примірнику, створюють ретроспективу дуже унікального та інтимного характеру. Книги художника «Кримська Фотоманія» та «Гори», кожна з яких має 128 сторінок, представлені тут у факсиміле, супроводжувані 80 сторінками ілюстрованого тексту.

Борис Михайлов розглядається як літописець своєї української батьківщини: повсякденного життя так званих маленьких людей на вулиці, на пляжі, на танцях будь-де, де політика стає видимою в приватному. Спираючись на цей матеріал, Михайлов досліджує як людський стан, так і історію та занепад Радянського Союзу та наслідки його розпаду.

Про автора:

Борис Михайлов народився в Харкові, Україна, в 1938 році. Він використовує документальні, постановочні та студійні техніки, щоб коментувати радянський режим і, згодом, падіння Радянського Союзу. Його роботи були представлені на виставках у Музеї сучасного мистецтва (Нью-Йорк), музеї Стеделік (Амстердам), Кунстхалле (Цюрих) та музеї Шпренгеля (Ганновер). Сьогодні Михайлов живе та працює як у Харкові, так і в Берліні.

Минулого року Борис Михайлов приєднався до лав Вільяма Егглстона, Сінді Шерман та Роберта Франка, отримавши престижну премію Hasselblad Award, що підтверджує міжнародний авторитет та визнання критиків, які він здобув за останні кілька років завдяки персональним виставкам у музеї Стеделік в Амстердамі, лондонській галереї фотографів та галереї DAAD у Берліні, а також представленості у великих міжнародних дослідженнях, таких як Carnegie International.

Його перша книга Unfinished Dissertation була опублікована видавництвом Scalo у 1997 році з нагоди отримання ним премії Альберта Ренгера-Патча; у 2000 році він опублікував свою другу книгу у Scalo «Історія хвороби» та був нагороджений премією за фотокнигу на Міжнародному фестивалі фотографії в Арлі, Франція. Михайлов також нещодавно прийняв запрошення викладати в Гарвардському університеті, починаючи з осені 2000 року.

Ця нова книга містить ніколи раніше не публіковану серію робіт початку 1980-х років: Михайлов сфотографував «Танцюристів» у своєму рідному місті в Україні в період, коли колишній Радянський Союз був реальністю, до появи Горбачова та «перебудови». Ми спостерігаємо за танцювальною сценою просто неба з великим подивом; бачачи, як старші та молодші люди розважаються таким чином, що це може суперечити уявленням, які ми можемо мати про повсякденне життя в старому Радянському Союзі. Ці життєрадісні зображення нагадують нам, як мало потрібно жінкам і чоловікам, щоб добре провести час.

Есе російського мистецтвознавця Бориса Гройса та вичерпне інтерв'ю роблять цей том обов'язковим для читачів та бібліотек, які цікавляться сучасним мистецтвом та фотографією. Тверда палітурка, 144 сторінки, 9 x 10 дюймів, 65 ілюстрацій у двоколірному кольорі.

Для відомого фотографа Бориса Михайлова (нар. 1938) найважливіші зміни парадигми суспільства часто найчіткіше сприймаються в найменших повсякденних транзакціях. Наприклад, у кафе чи ресторані в Україні радянської епохи офіціант запропонував би вам «чай чи каву?». Сьогодні, через два десятиліття після падіння радянського блоку та піднесення західного капіталізму, це «чай, кава, капучино?». У своїй останній роботі Михайлов розглядає цю зміну, зосереджуючись на своєму рідному місті Харків, що на північному сході України. Тут споживацьке вторгнення західного капіталізму всюди помітне у величезних, барвистих рекламних банерах та білбордах, але обіцянки так званої Помаранчевої революції, здається, справдилися лише для небагатьох.

Михайлов пише, що «лише коли хтось бачить страждання на фотографії, він починає помічати їх на вулиці», і протягом понад 200 фотографій у цьому томі він докладає зусиль, щоб не драматизувати, ані не покращувати умови життя в Харкові; тому його суворі фотографії представляють похмурий, але суворо чесний портрет України та її мешканців.

_____________________

Для Бориса Михайлова суспільні зміни найчіткіше помітні в невеликих, повсякденних подіях. Хоча офіціант в Україні за радянських часів все ще питав би «чай чи кава?», сьогодні питання стоїть так: «чай, кава, капучино?».

У своїх найновіших роботах (2000-2010) Михайлов займається саме цими змінами та фіксує – як він уже робив у «Біля землі / У сутінках» (Oktagon, 1996) – повсякденне життя у своєму рідному місті Харкові. У цій колекції з понад 200 кольорових фотографій Захід помітний всюди у вигляді величезних, барвистих рекламних банерів, але обіцянки Помаранчевої революції про те, що все налагодиться, справдилися лише для небагатьох.

Не применшуючи нічого, не перетворюючи нічого, Михайлов намагається зробити погляд спостерігача більш чутливим. Окремі картини та сцени створюють велику картину суспільства, яка розповідає нам більше про Україну та її мешканців, ніж будь-яка спеціалізована книга.

Рідко хто фотографував реальність у такий невишуканий спосіб, як Борис Михайлов. Він фіксує неприкрашене та природне; на знімках, позбавлених естетичної ентузіазмності, він зосереджується на людях та їхніх життєвих умовах.

Під час своїх подорожей Росією, Німеччиною та своєю батьківщиною Україною Михайлов однаково спостерігав за бідними, заможними, ізгоями та бездомними. Картина «Дивись на мене, я дивлюся на воду» була написана в 1999 році за пропозицією Товариства Хайнера Мюллера, коли ім'я Бориса Михайлова було знайдено в одному з його записників.

Цією книгою Михайлов продовжує тематично та концептуально те, що він розпочав своєю художньою книгою «Незакінчена дисертація» в 1985 році.

Фотографії супроводжуються рукописними російськими коментарями, які разом створюють враження приватного альбому, що розповідає історії з розділу життя художника.

Найвидатніший фотограф колишнього Радянського Союзу

З початку своєї кар'єри фотографа в середині 1960-х років Борис Михайлов (нар. Харків, Україна, 1938; живе та працює в Харкові та Берліні) створив широкий та вражаюче багатогранний доробок. Віртуоз свого мистецтва, він досліджував найрізноманітніші способи використання цього матеріалу, щоб намалювати картину свого безпосереднього оточення, яка є настільки ж безжадною, наскільки й іронічною. Його невпинне критичне використання фотографічних технік та робота з різними камерами та стилістичними прийомами, а також чергування у своїй творчості концептуальної фотографії та документальних підходів роблять його найвидатнішим сучасним фотографом, чиї роботи сягають радянської епохи.

Книга, яка супроводжує його найбільшу на сьогодні виставку в Німеччині, об'єднує добірку робіт, що включає експериментальні фотографії його ранніх років, а також його найновіші фотографії, створені в Берліні.
З есе Томаса Келера, Крістіни Ландбрехт, Інки Шубе та Яна Ферворта.